«
Розвиток мовлення дітей дошкільного віку засобами фольклору »
У роботі з дітьми потрібно поєднувати найкращі
виховні народні традиції з сучасними вимогами щодо освіти дітей дошкільного
віку. Важливою частиною народних виховних традицій є використання фольклору
. Українське слово завжди відігравало значну роль у вихованні та
духовному становленні особистості. Адже без мови не може існувати народ та
культура.
Форми
ознайомлення дітей з народними традиціями:
Заняття, гурткова робота, екскурсії, бесіди,
виставки, ранки, розваги крок за кроком розкривають перед дітьми історичне
минуле українського народу. Уже доведено , що діти сприймають народну творчість
легко і природно , тому елементи народознавства посідають значне місце в освітньому
процесі нашого дошкільного життя. Використовуючи фольклорні твори в органічній
єдності з природою, побутом, працею людей, вихователь допомагає малюкам з
раннього дитинства активно пізнавати світ , спілкуватися, вивчати рідну мову,
культуру та звичаях свого народу.
Народознавча робота планується з урахуванням вікових
особливостей та рівня знань дітей. Усі народознавчі матеріали спрямовано на
практичне оволодіння дітьми активним українським мовленням.
При плануванні різних видів роботи з дітьми молодшого
віку включаються в освітній процес вивчення віршиків, промовок, забавлянок ,
рухливих народних ігор. Такими забавлянками , як « Ладусі », « Печу, печу
хлібчик », « Сорока – ворона », , що супроводжуються рухами, не лише розважає
малюків, тішить милозвучністю, а й розвиває їхнє мовлення, збагачується
словниковий запас. Включаючи в освітній процес рухливі народні ігри « Горобчик
», «Киця Мура», «Зайчик », сприяє збагаченню емоційної сфери дітей, розвиває
образну уяву. Діти не лише виконують певні рухи, ай запам’ятовують слова, якими
ці рухи супроводжуються.
Плануючи роботу з дітьми середнього дошкільного віку
поступово розширюється коло творів фольклору. Добираючи твори, враховується, що
їх зміст та образи мають бути більш різноманітними. Дітям імпонує простота
народних пісеньок, віршиків, своєрідність асоціацій, ігровий характер творів.
Заклички до сонця, дощу, хмар, комах, птахів, рослин допомагають дітям
безпосередньо відчути взаємозв’язок з природою, навчають любити і берегти її.
Плануючи освітній процес , добираються ті форми роботи з дітьми, які найбільш
відповідають поставленим освітнім завданням з народознавства та розвитку
українського мовлення. Так на заняттях діти отримують нові знання :
ознайомлюються із хатнім начинням, одягом, народно – вжитковим
мистецтвом,вчаться правильно використовувати в мовленні певні граматичні
конструкції тощо. а закріплюють отримані знання під час самостійної діяльності
, в іграх, беручи участь у родинних святах, тощо.
Старші дошкільники здатні усвідомити складніші
поняття. З ними обов’язково планується ознайомлення з календарними
святами та обрядами. Для закріплення знань передбачають такі
розваги, як « Українські вечорниці» « Козацькому роду нема переводу », «
Зимові колядки, щедрівки » . Під час розваг діти, вживаючись в образ ,
трансформують окремі обрядові діх на себе, вчаться шанувати народні звичах та
обряди.
Діти старшого дошкільного віку вчаться доречно
використовувати у мовленні фразеологізмми, прислів’я, епітети, синоніми,
антоніми, тлумачити значення слів. Ознайомлення з фольклором спонукає дітей до
самостійного римування віршованих рядків , дає змогу відчути багатоманітність
мовлення, насиченість цікавими звукосполученнями, своєрідність гри
словом. Діти розуміють народний гумор, залюбки загадують і відгадують загадки,
промовляють скоромовки, вдало використовують прислів’я , емоційно реагують на
діалоги.
Український фольклор у сучасному соціумі переконливо
пояснюється незмінністю та повторюваністю його жанрів впродовж століть, своїм
неоціненним розвивальним та виховним значенням у життєдіяльності дітей.
Як відзначає Н. Гавриш: «У ранньому віці дуже важливо
прискорити «народження» перших свідомих слів у малюка. Збільшити запас слів
допоможуть малі форми фольклору, в яких притягується його увага до предметів,
тварин, людей. Звучність, ритмічність, співучість потішок зацікавлюють дітей,
викликають бажання повторити, запам’ятати, що, у свою чергу, сприяє розвитку
розмовної мови». [12, с. 13]
Усна творчість (пісеньки, потішки, пестушки, заклички,
забавлянки) є прекрасний мовний матеріал, який можна використовувати, як в
організованій освітній діяльності, так і в спільно-партнерській діяльності
дітей дошкільного віку.
Усна народна творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання
підростаючого покоління. У ній відбивається життя народу, його історія, мова,
мораль, народна мудрість. Серед величезного багатства усної народної творчості
в роботі з дітьми дошкільного віку використовують колисанки, забавлянки,
пестушки, потішки, небилиці, заклички, примовки, голосилки, мовчанки, лічилки,
прислів’я, загадки, дражнилки, мирилки.
Уже на першому році життя дитині співають народні колисанки. Народні
колискові пісні, як відзначає М.Г.Стельмахович, учать любити рідну землю,
батьків, працю, захищати правду, поважати старших. [29]
Мова колискових пісень барвиста, соковита, приваблива, сюжети прості й
зрозумілі, насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей -
матері, батька, братиків і сестричок. Вони належать до поезії пестування.
Колисанки розвивають слух та чуття мови, відчуття мелодики української мови,
створеної народом. Колискові пісні глибоко гуманні й зворушливі, бо йдуть від
щирого материнського серця. Вони збагачують словник дітей пестливою лексикою:
голівонька, рученьки, ніженьки, дитятко, хлоп’ятко, малесенька, хатинонька.
У колискових піснях присутні чарівні образи сну, дрімоти.
У дошкільному закладі колискові пісні заучують на музичних заняттях, використовують
у дидактичних іграх: «Покладемо Ганю спати», «Катруся хоче спати». Діти разом з
вихователем, вкладаючи ляльку спати, співають українські народні колискові
пісні. З дітьми старшої групи доцільно організувати вечір українських
колискових пісень «Колисковий віночок», під час якого діти вкладають спати
ляльок, ведмедиків, зайчиків, інсценують зміст різних колисанок.
Потішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи дитини. Це
елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками,
іграшками, різними предметами, їх мета - розвиток дрібних м’язів дитини,
ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу. Український фольклор зберіг
забавлянки - ігри з пальцями на руках («Ладусі-ладусі», «Наш хлопчик», «Печу,
печу хлібчик», «Тосі-тосі» і т. ін.), з різними частинами тіла («Іде коза
рогатая», «Водичко, водичко»). [36, с. 57]
Народ створив забавлянки, що знайомлять дітей з трудовими процесами:
«Сорока-ворона», «Гу-ту-ту, гу-ту-ту», «Два півники», «Столярики-молодці»,
«Куєм, куєм ніжки», «Гандзуню-мадзуню».
Є також забавлянки на розвиток уваги і зосередженості. Вони побудовані
«ланцюжком» у розмовній, діалогічній, дотепній формі: «Прослужив я в пана рік».
«Задумала бабусенька», «Ой, загадав комарик».
У забавлянках широко використовуються звуконаслідування: «Дир-дир-дир,
диркач, загубив плескач...». Близькі до забавлянок народні заклички, примовки.
Заклички походять від слова закликати — звати, просити, запрошувати; примовки -
примовляти, приговорювати.
Вони спрямовані до явищ природи: сонця, дощу, вітру. Це короткі,
здебільшого віршовані звертання до тварин, птахів, комах, наслідування пташиних
голосів. Форми використання забавлянок, закличок, примовок, пісень
різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей, рівня володіння
українською мовою. Народні забавлянки використовуються в таких формах:
розігрування їх змісту, інсценування та драматизація, заучування,
прослуховування в записах.
Розігрування потішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей.
Одну й ту саму потішку розігрують кілька разів (три-чотири). У перший раз
вихователь сам читає і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово
залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Коли потішка
розігрується в останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова,
вирази або навіть увесь текст.
Інсценування та драматизація творів усної народної творчості проводяться у
старших групах дошкільного закладу за змістом знайомих дітям творів у години
розваг у другу половину дня. Усі діти сидять на стільчиках півколом. Одну
потішку драматизують чи інсценують три-чотири рази. З дітьми старшого
дошкільного віку влаштовують вечори розваг за мотивами творів українського
народного фольклору. [26, с. 105]
Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займають прислів’я,
приказки, загадки.
Прислів’я - це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні
явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом
аналогії. Наприклад, прислів’я «Куй залізо, поки воно гаряче» цінне не своїм
прямим змістом, а тим, що воно може широко використовуватись у різноманітних
аналогічних ситуаціях, тобто в переносному значенні.
Поетичні твори усної народної творчості з давніх часів використовують у
педагогіці. К.Д.Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він уважав, що
народні прислів’я корисні за своєю формою для навчання дітей рідної мови, а за
змістом - для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. Він уважав, що
прислів’я завжди є для дитини невеличкою маленькою задачкою.
Видатні українські письменники Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Франко, Леся
Українка високо оцінювали прислів’я та приказки, використовували їх у своїх
творах. Радили записувати та зберігати ці краплини народної мудрості для
виховання майбутніх поколінь. Іван Франко називав прислів’я та приказки скарбом
нашої мови, «коштовними перлинами».
Народ висміює ледарів, нероб і оспівує трударів: «Хто не боїться праці, той
і голоду не знає», «Хто діло робить, а хто ґави ловить» тощо.
Велику групу становлять прислів’я повчального характеру, з яскраво
вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади людини і
прославляються чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо. Кому не відомі
такі влучні приказки, як «Краще не обіцяти, як слова не здержати», «Як «на» -
то чує, а як «дай» - то глухий», «Хитрощами недовго проживеш», «Хитрий, як
лисиця», «Друзі пізнаються в біді» і т. ін. Прислів’я і приказки - це
своєрідний кодекс моральної поведінки і кожний може тут знайти пораду,
підтримку, осуд.
Прислів’я і приказки - це і своєрідна програма навчання, інформативна
дидактика. У них закодована різноманітна інформація:
- з історії України та суспільствознавства («Славний козак Максим Залізняк
- славнішає Запоріжжя», «За рідний край - хоч помирай»);
- із народної агрономії (« Кожному овочу свій час ». « Що посієш, те й
пожнеш», «Де трактор ходить, там золота пшениця родить»);
- із народної метеорології («Синиця пищить - зиму віщить»).
- із народної медицини та гігієни («Пар кісток не ломить», «Чистота -
запорука здоров’я»);
- із народної етики й естетики («Все любить міру», «Не хвались, а вчись»,
«Рана загоїться, а лихе слово - ні», «Шануй людей - і тебе шануватимуть»);
- із народної географії («Язик до Києва доведе»);
- із народного природознавства («Ластівка день починає, а соловейко його
кінчає», «Зимою сонце світить, та не гріє»).
Прислів’я доступні дітям усіх вікових груп. Вони входять до складу занять
із розвитку українського мовлення, ознайомлення дітей з українськими народними
традиціями, обрядами, побутом, рідною природою.
Заучують прислів’я індивідуально або з невеличкою групою дітей упродовж
дня. При цьому вихователь промовляє: «А в Україні в народі говорять: «Сьогодні
ти смієшся з нього» а завтра - він з тебе». [3, с. 58]
Широко використовуються прислів’я та приказки в повсякденному житті. Тут
завжди можна знайти привід для тієї чи тієї приказки.
На прогулянці взимку до речі будуть такі прислів’я: «Любиш їздити - люби і
саночки возити», «Як захоче коза сіна, то до воза прийде». Під час сніданку,
обіду, вечері можна використати такі прислів’я: «Кашу маслом не зіпсуєш»,
«Дорога ложка до обіду» тощо. Під час спостережень за природними явищами
вихователь використовує такі прислів’я: «Багато снігу – багато хліба», «Де
багато пташок, там нема комашок» і т. ін.
Прислів’я на моральну тематику використовують після читання художніх
творів. Так, у бесіді після читання творів про чесність, правдивість можна
використати такі прислів’я: «Правда і в морі не втоне», «Краще гірка правда,
ніж солодка брехня», «На злодієві шапка горить» і т. ін.
Бесіду про сміливість і хоробрість супроводжують такі прислів’я: «Страху
немає там, де його не бояться», «Вовків боятися - в ліс не ходити».
Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується
прислів’ями: «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати, треба працювати» і т. ін.
На заняттях з образотворчої діяльності, коли діти виготовляють різні речі,
іграшки, малюють, ліплять, до тих, хто поспішає, не старається, вихователь
застосовує прислів’я: «Поспішиш - людей насмішиш», «Косо – аби живо», «Лінощі
псують людину» тощо. [8, с. 197]
У старших групах можна провести заняття цілком побудоване на українських
народних прислів’ях та приказах - «Чому так у народі говорять?» Для цього
вихователь добирає прислів’я за кількома моральними темами, наприклад, про
скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість. Заняття
починається з прислів’я. наприклад, такого: «Хвалько - пустий чоловік». Діти
пояснюють зміст прислів’я, наводять конкретні приклади з художньої літератури
про скромних та хвальків, називають знайомі прислів’я на цю тему, аналізують
поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів’я, заняття
продовжується.
Для того щоб прислів’я увійшли в активний словник дитини, вихователю
потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх як на занятті, так і в
повсякденному житті. Стимулюючи дітей промовляти прислів’я і приказки,
вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою згідно з
літературними нормами. [17, с. 111]
Загадка - це стислий поетичний, алегоричний опис якогось предмета чи явища,
дається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, що потребує
відповіді.
Загадка містить порівняльні ознаки, за якими потрібно встановити, що це за
річ чи явище. Основне призначення загадок - оцінка знань людини, ЇЇ
спостережливості, кмітливості, допитливості.
Загадки використовуються в дидактичних цілях з метою розумового виховання
людини, як засіб навчання та організації дозвілля. Кожна загадка це своєрідне
логічне завдання, яке потрібно розв’язати, тобто на основі аналізу його умови
знайти правильну відповідь. Таке розгадування потребує активної мисленнєвої
діяльності людини.
Народні загадки високо оцінював К.Д.Ушинський [34], зауважуючи, що загадки він вміщував не тільки для того,
щоб діти їх обов’язково відгадали, а більше для того, щоб дати учням можливість
для вправляння розуму. На його думку, відгадування загадок є для дітей
своєрідною гімнастикою розуму, корисною розумовою вправою: «...я дивився на загадки
як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена
в душі дитини такою загадкою!». Видатний педагог у двох книгах «Рідне слово»
вмістив 275 фольклорних творів, з них 48 загадок.
Діти дуже люблять загадувати і відгадувати загадки. Загадки розвивають їхні
мисленнєві процеси - аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення,
міркування, доведення; привчають до самостійності мислення. Загадки слугують і
виховним цілям, впливають на естетичне і моральне виховання, розвивають
поетичне сприймання довкілля. Це такі загадки, як «Маленький, чепурненький
крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов» (Гриб), «За лісом-лісом синенький
вогонь горить» (Льон).
Українські народні загадки багаті на образні, поетичні вирази, мудре, дотепне
слово. Ось як влучно сказано в загадці: «Ой за лісом, за пралісом золота діжа
сходить» (Сонце). [31, с. 13]
Загадки загадують дітям усіх вікових груп (четвертого - сьомого років
життя). Їх використовують як у повсякденному житті, так і на заняттях.
Кожна загадка повинна відповідати віковим та психологічним особливостям
дітей, тобто бути доступною. Так, загадки про одну й ту саму річ чи предмет у
молодшому і старшому дошкільному віці повинні бути різними. Наприклад, загадка
про кота: «У нашої бабусі сидить звір у кожусі, біля пічки гріється, без
водички миється» (молодша група); «І вдень, і вночі в кожусі на печі» (середня
група); «Хто народився з вусами і на вусату полює?» (старша група).
Ставляться відповідні вимоги і до літературного оформлення української
загадки. Кожна загадка, що пропонується дошкільникам, повинна бути написана
образною простою і літературною українською мовою. Не припустимі в загадці
вульгаризми, діалектизми, просторічні вирази. Повсякденне життя - широке поле
для використання загадок у роботі з дітьми дошкільного віку. Так, у ранкові
години можна планувати загадування і відгадування загадок українською мовою
два-три рази на місяць. Для цього краще добирати тематичні загадки - про меблі,
одяг, іграшки, відповідно до теми заняття з розвитку українського мовлення.
Загадки супроводжують трудові процеси, які діти виконують під час чергування.
Наприклад, за дорученням вихователя діти накривають на стіл або годують рибок.
У цей час доцільно використати такі загадки: «Є крила, а не літає, без ніг, а
не доженеш» (Риба), «Не ходить, хоч з ногами, все тримається підлоги» (Стіл).
Під час сніданку, обіду, вечері можна загадати загадки про продукти та
страви, які пропонуються дітям: «Мене печуть, ріжуть і на стіл кладуть» (Хліб);
«Рідке, а не вода, біле, а не сніг» (Молоко).
На прогулянці відгадування загадок може бути як плановим (один-два рази на
місяць), так і не плановим. Планове використання загадок передбачається як
спеціальний вид роботи з невеликою групою дітей. Проте на прогулянці досить
часто випадає нагода для непланового загадування загадок. Пролетів літак, діти
звернули увагу, вихователь промовляє загадку: «Тріскотить, а не коник, летить,
а не птах, везе, не кінь» (Літак). Або подув раптово сильний вітер. і тут у
пригоді стане загадка: «По широкім ріднім краю невидимкою літаю» (Вітер). Небо
закрила чорна хмара - вихователь загадує загадку: «Летить орлиця по синьому
небу, крила розкрила - сонце закрила» (Хмара). [23, с. 10-11]
Широко використовуються загадки з ознайомлення дітей з довкіллям та
природою, з розвитку українського мовлення.
У старших групах розгадування загадок дає змогу дітям уточнювати уявлення
про предмети, їх ознаки, усвідомлювати шляхом порівняння зв’язки між ними,
узагальнювати окремі ознаки. Загадки вчать дітей мислити образами, картинами,
розуміти переносне значення слів, висловів. Так, на занятті з теми «Як і з чого
шиють одяг?» можна використати загадки про нитку, голку, наперсток, ножиці:
«Усіх обшиваю, сама одягу не маю» (Голка.); «Вухо має, а не чує, без очей і без
ніг, а ходить і за собою водить» (Голка); «Маленький хлопчик заліз на стовпчик»
(Наперсток). На занятті «З чого готують Їжу?» спочатку можна запропонувати
загадки про цукор, молоко, потім діти й самі складають загадки про інші
продукти або використовують загадки про овочі. Наприклад: «Білий, а не сніг,
твердий, а не камінь» (Цукор); «Солодкий, а не мед» (Цукор). [18, с. 97]
Є.І.Тихеєва рекомендує вчити дітей складати описові загадки. Заняття
будується за такою схемою:
1. Загадування вихователем народних загадок.
2. Зразок описової загадки, складеної вихователем.
3. Складання дітьми описових загадок.
Наприклад, зразки описових загадок з теми «Тварини»: «Високий на зріст,
товсті ноги, довгий-довгий ніс» (Слон); «Довгий пухнастий хвіст, чотири лапи,
носик гострий, жовте хутро» (Лисиця).
Для того щоб твори усної народної творчості завжди були постійними
помічниками вихователя, їх потрібно збирати, групувати за темами і оформлювати
в альбом у дошкільному закладі. Так, у педагогічному кабінеті дошкільного
закладу повинні бути тематичні альбоми з прислів’ями («Про працю», «Про
сільське життя», «Прислів’я на морально-етичні теми» тощо), загадками
(«Рослини», «Птахи», «Овочі», «Фрукти» і т. ін.), скоромовками.
Постійне використання малих поетичних жанрів фольклору в дошкільному
закладі сприятиме збагаченню українського мовлення дітей чудовими народними
зразками, образними виразами, перлинами народної мудрості.
Серед мовних засобів творення образів
дитячого фольклору — пестливі слова, звуконаслідування, звертання, зменшені
форми слів. А, наприклад, уживання внутрішньої рими посилює своєрідність
звучання дражнилок та їх гумористичне забарвлення. Також характерне використання
дієслів у наказовому способі.
Загальновідомо, що чим більше дитина
знає різножанрових фольклорних текстів,
тим глибше в неї розвинене мовлення. Прислів’я, приказки, колискові,
забавлянки, загадки, лічилки, мирилки тощо збагачують словник новими поняттями,
виховують інтерес і любов до рідного слова [15, с. 112].
Варто пам’ятати, що організовуючи роботу
з дітьми щодо ознайомлення дитини з різними жанрами фольклору необхідно
керуватися основними положеннями, враховуючи те, що фольклорний матеріал для
дітей повинен бути доступним, зрозумілим, відповідати рівневі їх розвитку
Колискові пісні, пестушки, забавлянки,
небилиці (перевертні), безкінечні казочки, скоромовки тощо невідривні від
виховання, і відіграють важливу роль у передачі знань про навколишню дійсність,
у формуванні дитини як національно свідомої особистості з високими
духовно-моральними та естетичними якостями, зокрема, в її розвитку рідного
мовлення. Вони вражають різноманітністю та своєрідністю будови, граничною
концентрацією думки, широким використанням фонетичних, лексико-семантичних,
словотвірних засобів мовної виразності, актуалізуючи неоціненну доцільність
використання дитячого фольклору в роботі з дітьми.
Отже, використовуючи різні жанри
дитячого фольклору в доступній формі, ми ознайомлюємо дітей з навколишнім
середовищем, вводимо їх у доросле життя, розвиваємо дитяче мовлення, збагачуємо
словник образними виразами та поетичними рядками, сприяємо виробленню дикції та
інтонаційної виразності, позитивно впливаємо на емоційний стан та настрій
дітей. Доведено, що його використання у навчально-виховному процесі є
необхідною складовою сучасного національного виховання, тому варто враховувати
й регіональну своєрідність народної творчості.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні визначає важливим завданням
сучасного дошкільного закладу формування мовленнєвої компетенції дітей,
орієнтує на активну позицію дитини в процесі опанування мови. Цілеспрямована
робота з орієнтування в мовних явищах сприяє формуванню елементарних мовних
узагальнень у дошкільників, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому
розумінні семантики слів, на граматичному – у словотворенні та словотворчості,
на рівні розгорнутого зв’язного висловлювання (тексту) – в умінні самостійно
зв’язно висловлюватися, послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.
Саме тому сучасна лінгводидактика акцентує увагу на широкому застосуванні
активних способів навчання, що стимулюють продукування, а не лише
репродукування одиниць мовлення в самостійному висловлюванні дітей [1;4].
Одним із ефективних
засобів розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку виступає фольклор.
В усній народній творчості відображена багатогранна і глибока
душа народу, його духовне багатство. Народним художнім словом здавна послуговувалися як важливом засобом не лише виховання, а й розвитку
мовлення дитини. Усі
види і жанри народної творчості в більшості своїй доступні, зрозумілі дітям за
змістом і формою, наділені ігровими моментами і легко сприймаються ними, а тому
можуть широко використовуватися в корекційно-педагогічній роботі.
Оскільки в нашому дослідженні ми будемо
оперувати поняттями «усна народна творчість»,
«фольклор», «малі жанри фольклору», з’ясуємо їх сутність.
Усна
народна творчість – важлива складова частина національної
культури. Вона є джерелом пізнання історії народу, його суспільної свідомості,
етичних норм та естетичних уявлень[3, с. 47–48].
Усна народна
творчість – словесна частина
складних явищ народної культури, які нерідко поєднують у цілісному комплексі
різні види й форми творчої діяльності (слово, музику, хореографію тощо). На означення таких
явищ європейська наукова традиція пропонує термін фольклор, що в перекладі з
англійської означає «народні знання, народна мудрість».
Фольклор – це народна творчість, в якій «художнє відображення дійсності
відбувається у словесно-музично-хореографічних формах колективної народної
творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов’язані з їхнім
життям та побутом» [2, с. 61].
Метафоричність, лаконічність,
використання специфічних мовних та позамовних засобів,здатність функціонувати
на рівні дологічного мислення робить її доступноюдля дітей дошкільного віку.
Таким чином, фольклорний
матеріал є сприятливим ґрунтом, на основі якого можна здійснювати мовленнєву
роботу з дітьми дошкільного віку.
Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Є в ній казки і
легенди, пісні і думи, загадки, прислів’я і приказки, веселі забавлянки і ніжні
колискові, заклички, жарти, цікаві ігри, мирилочки-дружилочки, скоромовки,
примовки, лічилки, коломийки тощо. Розглянемо
їх докладніше.
Через колискові дитина починає вслухатися і пізнавати
звуки рідної мови. Наоснові текстів колискових можна збагачувати мову дітей
пестливими словами, виховувати ніжність, доброту, лагідність. Колискові пісні
збагачують словник дітей за рахунок того, що містять широке коло відомостей про
навколишній світ, перш лише про тих предметах, що близькі досвіду людей і
приваблюють своїм зовнішнім виглядом, наприклад, «зайченя».
Слід зазначити, що використовуючи різні жанри дитячого фольклору в
доступній формі, ми ознайомлюємо дітей з навколишнім середовищем, вводимо їх у
доросле життя, розвиваємо дитяче мовлення, збагачуємо словник образними
виразами та поетичними рядками, сприяємо виробленню дикції та інтонаційної
виразності, позитивно впливаємо на емоційний стан і настрій дітей.
Зауважимо, що оволодіння зв’язними формами висловлювання – складний і довготривалий процес, який потребує умілого
педагогічного впливу і керівництва. У наступному розділі нашої роботи ми
схарактеризуємо рівні мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку та
апробуємо методику, спрямовану для вдосконалення зв’язного мовлення дітей засобами фольклору.
Комментариев нет:
Отправить комментарий