Художня література

Павло Тичина

ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ!
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!

* * *

Ліна  Костенко
СИНИЧКИ НА СНІГУ
Синиці голодом намлілись —
така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти,—
так батьківщини ж там нема.

Ліна Костенко УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА  ... Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, — оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадлииво, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлі́нна, що хоч спинись і з Богом говори... * * * Уляна Кравченко ДУМКА Як палають в темнім борі ягідки калини, Так любов палає в серці Нені України. Як найкраща в темнім борі червона калина Так на всім немає світі, як та Україна. Як далека, як простора наша Україна — В ній мені всі серцю рідні, всі — одна родина. Гнеться вниз верба зелена вітами гнучкими Тут дівчата, наче сестри, хлопці — побратими. Тут і шум твій розумію, луже і діброво, А музикою для мене — українське слово. Ой музикою для серця, Матінко Христова, Є для мене наша пісня, українська мова. Чи дзвін дзвонить, легіт віє, чи шумить діброва — Всюди чується для мене українська мова. Величаві наші гори й бори сосновії, Тут родивсь я, тут минають літа молодії. Тут і сад нам процвітає пишно і багато, Луг в зелені оксамити прибраний, мов в свято. На красу-землі дивлюся і не надивлюся І за нашу долю-волю серцем всім молюся: З ясного на нас глянь неба, Матінко Ти Божа, Хай нам сонце волі сяє — щезне тьма ворожа. Поблагослови Ти труд наш, глянь на нашу долю, По віках тяжких недолі дай здобути волю!                         Галина Римар Присвята рідній мові         І поки живе мова — житиме й народ                          яко національність                          Іван Іванович Огієнко                         (Митрополит Іларіон) Мовонько рідна, мово єдина! Ти неповторна, як Україна! З тобою будем жити-творити. Просто не можна тебе не любити. Просто не можна тебе не любити. Змалечку чую мовоньку неньки і пригортаюсь щиро серденьком. Голос моєї землі святої житиме вічно, як голос крові. Житиме вічно, як голос крові. Ти соловейком в світі смієшся й ридьма ридаєш, та не здаєшся. Ми вбережемо в кожнім серденьку мовоньку рідну, мовоньку неньки. Ми вбережемо в кожнім серденьку мовоньку рідну, мовоньку неньки. (з циклу поезій "Українській дитині")                                                 -------------------------------------------------------- Анатолій Камінчук РІДНЕ СЛОВО Барвінково, волошково В небі світиться зоря. Починаймо рідне слово Зі сторінки «Кобзаря». Рідне слово любить ненька І співає: «Люлі-лю». Так любив його Шевченко, Так і я його люблю. * * *   ​Василь Голобородько НАША МОВА Кожне слово нашої мови проспіване у Пісні тож пісенними словами з побратимами у товаристві розмовляємо кожне слово нашої мови записане у Літописі тож хай знають вороги якими словами на самоті мовчимо * * * Василь Голобородько ТЕПЛІ СЛОВА Співаймо пісні про кохання, щоб не вмерло слово «Дунай», гуляймо весілля своїм дітям, щоб не вмерло слово «коровай», розповідаймо казки своїм онукам, щоб не вмерло слово «Змій» — наповнюймо цей холодний всесвіт теплими словами нашої мови, які народжуються разом із диханням. * * * Володимир Лучук КЛЯТВА Мова кожного народу неповторна і – своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші – трелі солов’я. На своїй природній мові і потоки гомонять: зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов’їну, барвінкову, колосисту — на віки – українську рідну мову в дар мені дали батьки. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, — бо ж єдина — так, як мати – мова в кожного із нас!   * * *    Варвара Гринько РІДНА МОВА Сію дитині В серденьку ласку. Сійся-родися, Ніжне “будь ласка”, Вдячне “спасибі”, “Вибач” тремтливе, - Слово у серці – Як зернятко в ниві. “Доброго ранку!”, “Світлої днини!” – Щедро даруй ти Людям дитино! Мова барвиста, Мова багата, Рідна і тепла, Як батьківська хата.                 * * *   Володимир Підпалий РІДНА МОВА О мово рідна! В рідній хаті, як джерело із глибини, в голодні дні, у дні багаті, і на вогнях, і при багатті — ти від колиски до труни!.. Хоч не чужою чужиною чужі були і є мені, немов луною голосною твої лунають голосні!.. Озвуться чистими тонами їм приголосних сто рядів — басами і напівбасами м'які, сонорні і тверді!.. Як найцінніша нагорода, немов Дніпра могутній плин,— пісні великого народу з країни сонця і калин!.. В братів сім'ї вишневим садом стрічаєш ранки голубі,— моя відрадо і порадо, безсмертя суджене тобі,  бо     ти — як мати в рідній хаті, як джерело із глибини, в голодні дні, у дні багаті, і на вогнях, і при багатті, ти — від колиски до труни!    * * *   Галина Кирпа МОВА МОЯ Мова моя — мов дівчинка у віночку, йде полем, іде лугом, терновими стежками йде. Мова моя — мов ластівка, летить горою, летить долом, провіщає мені ясен-день. Мова моя — немов Берегиня, що на кожне своє дитятко дихає і тремтить. Мова моя — БУЛА! БУДЕ! А нині я терни в стежках визбирую, щоб їй було легше ходить…          * * *    Віктор Терен РІДНА МОВА Як-то гарно, любі діти, У вікно вам виглядати! В ньому все: тополі, квіти, Шлях і сонце біля хати. На оте вікно ранкове, Що голівки ваші гріє, Схожа наша рідна мова, Цілий світ вона відкриє. Бережіть її, малята, Як своє віконце миле, Що колись до нього мати Піднесла вас,                        посадила...   Олеся Мамчич   Лічилка  п'ятдесят лисенят йшли гуляти в сад  поки трошки заблудили - сад украли крокодили  (також п'ятдесят) двадцять дві вартові вартували скарб поки легко посварились потім ледве помирились краб поцупив скарб десять ґав між заплав сто сховали балаклав поміж вод і трав так старанно заховали що й самі позабували хто куди поклав в двох хлоп'ят тінь від п'ят відхиляється назад де дровітня й склад раптом: грюк! що за звук? по дровітні лізе жук! шість у нього рук так п'ятами накивали що аж тінь повідривали спереляку десять ґуль два синці а тіні - нуль   * * *          Наталя Забіла         Лічилочка Одна маленька дівчинка Пішла гуляти в сад. Там дві зелені яблуньки край тину стали в ряд. Під вітами три квітоньки, чотири будяки. Над ними п’ять метеликів ведуть свої танки.  Шість коників змагаються — хто вище всіх плигне? А сім пташок цвірінькають, вітаючи мене. До тину між деревами драбину я припну. Угору по драбиночці аж вісім раз ступну. У мене дев’ять друзів є, покличу їх мерщій і десять стиглих яблучок складу у кошик свій. Смачних рум’яних яблучок нам вистачить усім: я друзям дам по одному, сама десяте з’їм! Галина Мирослава     Лічилочка Ходив полем пальчик. Голо-голо. Другого став кликати: Йди-но в коло, Третього припрошував Танцювати. А четвертий?  Та зірвався поскакати. П’ятий − хлопець-молодець, Гопакує, Сам навприсядки іде Ще й рахує. Будемо і ми лічити Від одного до п’яти: Танцювати та радіти, Раз, два, три… а далі ти. * * * Галина Мирослава       Лічилка Бух – ми робили круг. Геп – в’їхали у степ. Гуп – вдарились у дуб. Буц – та набили ґудз, Бам – кажи далі сам. * * * Сергій Губерначук      Лічилка  У гамаку чи в кріслі на дачі чи у місті ще не одну новелу напише Ізабелла… Летить юрба дитяча, а Ізабелла плаче в бурштиновім намисті: нема Агати Крісті. Вона вже все читала, але всього так мало, що пише Ізабелла новелу про омелу. Летить пташина зграя, дівча і з нею грає, сковзнувши на папері перо в казкові двері.  Давно пташки на півдні, але одна і нині мрійливій Ізабеллі плете гніздо в омелі. Вона про це напише, можливо, навіть віршем і на важкій колясці умчить по щастя в казці.   "ПАЛЬЧИКОВI" IГРИ ДО СКАРБНИЧКИ БАТЬКIВ ТА МАЛЮКIВ Пальчикова гра 1 Перший пальчик - наш дiдycь, Другий пальчик - то бабуся, Третій пальчик - наш татусь, А четвертий - то матуся, А мізинчик - наш малюк, Biн сховався тут. (Показуємо на пальчик та кажемо: „перший пальчик...", i продовжуємо гру, загинаючи кожен пальчик). Задрімав мізинчик трішки, Безіменний - стриб у ліжко, А середній там лежить, Вказівний давно вже спить. Вранці вci вони схопились враз - В дитсадочок бігти час. (По черзі загинаємо пальчики до долоні. Потім великим пальцем торкаємося всіх інших - „будимо". Розкриваємо всі пальці „враз"). * * * Пальчикова гра 2 На роботу Старший встав - не лінувався. Вказівний за ним піднявся - Розбудив сусід його. Той - свого, а той свого. Встали вчасно вci брати - На роботу треба йти. (Стиснути пальчики в кулачок. По черзі розгинати їх, починаючи з великого. А зі словами: „Встали вчасно вci..." широко розставати nальцi). * * * Пальчикова гра 3 Доброго ранку Доброго ранку, сонце привітне! Доброго ранку, небо блакитне! Доброго ранку, у небі пташки! Доброго ранку тобі i мeнi! (Пальцями правої руки по черзі „вітатися" з пальцями лівої руки, торкаючись один до одного кінчиками). * * * Пальчикова гра 4 Спечем хлібчик Спечем, спечем хлібчик Дітям на обiдчик. Найбільшому - хліб місити, А тобі - воду носити, А тобі - в печі палити, А тобі - дрова рубати, А малому - замітати. Тільки хліба напекли - танцювати почали. Це робота не легка - витинати гопака. (Розгинаємо пальчики, починаючи з великого. Імітуємо пальчиками танок). * * * Пальчикова гра 5 Пташенята в гнiздi Полетіла пташка-мати Малюкам жуків шукати. А малята не літають - Із гніздечка виглядають. (Bci пальці правої руки обхопити долонею. Утворити „гніздо". Коли ворушити пальцями правої руки, створюється враження, що у „гнiздi" живі пташенята). * * * Пальчикова гра "Kвіткa" Сяє сонечко привітне - Kвіткa з пуп‘янки розквітне. (Пучки пальців обох рук зімкнути. Долоньки трішки круглясті, схожі на пуп‘янок. Нижні частини долонь притиснути одну до одної, а пальці широко розставити по колу i трохи вигнути. Утворюється велика квіткa, що розпустилася). * * * Пальчикова гра "Хрущ" Я - малий веселий хрущ. Мене знає кожен кущ. Маю я красиві вуса І нічого не боюся. (Стиснути кулачок. Вказівний палець i мізинець розвести в рiзнi боки („вуса"). Ворушити вусами). * * * Пальчикова гра "Квіточка" Під снігом квiточка росте, Красу на землю принесе, Промінчик доторкнеться І квітка усміхнеться. (Показати руками шар снігу. Пoтiм утворити руками квітку й торкнутися до її пелюсток, показуючи „промінчик". Далі квітка потроху розкриває пелюстки). * * * Пальчикова гра "Віяло" В літню спеку віяло Вітерцем повіяло. 3 нами вітерець погрався - І у віяло сховався.                                                                Анатолій Камінчук Пора діткам спати За віконцем сон-дрімота Зачиня свої ворота. Тихо-тихо йде до хати, Бо  пора вже діткам спати. Вже заснула сон-травичка, У гайочку спить лисичка. Під кущем дрімає зайчик. Спи, мій любий чеберяйчик! ***** Іван Коваленко Колискова Синові Спи, мій хлопчику малий, Оченя свої закрий. Лист тріпоче, Спати хоче. Спи, мій хлопчику малий. Місяць виринув ясний, Його теж змагають сни. Ледве блима Він очима. Спи, мій хлопчику малий. Лине з лісу шум лісний, Ніби казка, чарівний. Ходить вітер, Будить віти. Спи мій хлопчику малий. .......................................... Спи... *****         Марія Деленко Колискова вечорова Ой колише вітер жито Люлі, люлечки, люляй, Заховалося вже сонце За зелений тихий гай. Бродить вітрик попід вікна, Із вербою гомонить, Слуха ніжну пісню мами, Затихаючи на мить.  Соньки-дрімки в оченята – Янголятка в головах, Місяць човником над хату – Кучерява казка в снах. Колискова вечорова… Спи, дитятко, спи. Колисонько калинова, Тихо, не скрипи…  * * * Галина Мирослава Колискова Кошенятко просить гаму, Дряпа маму пазурами. Смика, турка, тицька носом, Фурка ненька, глипа скоса. Утомилась, хоче спати, Слід її заколисати, Йди сюди, моя рідненька, Кицю, сонечко, гарненька. Пусь-пусь-пусь, і ти йди спатки, Нетерпляче кошенятко, Люлі, люліньки, люляй, Потихеньку засинай. Притулись бочком до мами, Обгорнись смачними снами. Ой люлі, люлі, люлі, Сплять великі та малі. Гнотик місяця над нами, Мишка хрупа сухарями, Цвіркунець цвірчить цвірчі, Любо спати уночі. * * * Галина Мирослава Ходять сни Наступає ніч на п’яти, Треба спатоньки лягати, Десь завдальшки ходять сни. Тихше, чують все вони. А наш місяць вайлуватий Зорі в ріжки йде збирати, Хмари похапцем хапає, Геть від себе відганяє. Лизнувши краси від нічки, Слабне в силі довга річка. Вітрик на човні спливає, Повіваючи, співає. Лащиться і сном з ріки Котиться на береги. Схлипнувши, бере куняє. Засинає, засинає. * * * Володимир Тимчук  Колисанка для Степанка Хоч і день добіг кінця, Хочеться тобі, маля Ще не спати, не лягати – Нам свій подив розказати, А що розповідь без слів І ніхто з нас не зумів Бути вмілим слухачем – Том турбуєш нас плачем. Ой засни, маленький, спи, Розповідь прибережи – І тобі в ночі насниться Все, що в день ти надивився: І матуся, і візок, І мандрівка до зірок, І уявна птиця-жар, Чаю повний самовар, Мамині байки чудові Про звіряток, що з любові Просять мовити «Привіт!» Парубку на цілий світ, Про його майбутні сили, І здобутки, і вершини, Про його духовний гарт, І в сердечних справах фарт, Як любитимуть дівчата І вітатимуть на свята Легіника молодого… Зараз дуже ще малого, Що вже спить, в колисці спить І майбутнє собі снить. За матеріалами: http://storinka-m.kiev.ua/ * * * Оксана Кротюк Колисанка для ведмежати Підбиває мама листяну перину: – Укладайся спати, мій маленький сину. Зажурила осінь золоту діброву. Вітер нам співає пісню колискову. Вже поснули бджоли, мушки і жуки. Сплять сусіди наші – сірі їжаки. Запашні, малинові хай насняться сни. Спімо, мій кошлатику, міцно до весни.

Навіщо кажуть “Спасибі”. Василь Сухомлинський

Дрімучим лісом йшло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко і хотілося пити.

Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилилися, напилися. Дідусь сказав:

— Спасибі тобі, струмочку.

Хлопчик усміхнувся.

— Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь.
— Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові “Спасибі”? Він же не жива істота і не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.
— Це так. Якби води напився вовк, він міг би і не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина каже “Спасибі”? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?
Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме час був подумати: дорога через ліс ще довга.